Ми атомні заложники прогресу
Вже в нас нема ні лісу ні небес
Так і живем від стресу і до стресу
Абетку смерті маємо – АЕС

Ліна Костенко

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи.  Катастрофа в Чорнобилі за своїми масштабами не має аналогів. Вона поставила перед суспільством безліч проблем, які й досі повністю не вирішені, адже сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря унаслідок аварії в Чорнобилі, була в 30 – 40 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у  воду. Унаслідок забруднення повітря, ґрунтів і вод з’явилася так звана «зона відчуження», де небезпечно, а тому заборонено проживати людям. Проте в цій зоні продовжують жити близько 400 видів тварин, птахів та риби, 1200 видів флори, 60 з них занесені до Червоної книги України, а 20 є рідкісними. У «зоні відчуження» тваринний і рослинний світ зазнає генетичних мутацій. До теперішнього часу не існує єдиних даних щодо кількості людей, які загинули чи згодом померли від наслідків вибуху на ЧАЕС.  Проходять роки після аварії на ЧАЕС, а біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго.

 Пам’ятаймо Чорнобильський квітень